28 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 16.03.2016 року у справі №815/8609/13-а: Спори щодо надання житла, хоч би і службового, потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

16 березня 2016 року                                                                                                       м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,           Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., —

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Одеської обласної державної адміністрації (далі — ОДА), виконавчого комітету Одеської міської ради (далі — виконком Міськради, Міськрада відповідно), Приморської районної адміністрації Міськради (далі — Райадміністрація), треті особи: Державна судова адміністрація України (далі — ДСА), Одеський апеляційний адміністративний суд, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

встановила:

У грудні 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність ОДА, виконкому Міськради, Райадміністрації щодо незабезпечення його благоустроєним житлом відповідно до статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі — Закон № 2862-ХІІ); зобов’язати надати йому благоустроєне безоплатне житло у вигляді окремої чотирихкімнатної квартири в м. Одесі жилою площею, передбаченою чинним законодавством, та видати ордер на заселення цієї жилої площі.

На обґрунтування позову зазначив, що Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2281-VI (далі — Постанова № 2281-VI) його обрано безстроково суддею Одеського апеляційного адміністративного суду. Позивач та члени його сім’ї власного житла не мають, у зв’язку із чим розпорядженням Райадміністрації від 28 жовтня 2010 року № 1200-Р його було зараховано на квартирний облік для позачергового отримання жилої площі. Однак у відведений законодавством термін відповідачі не забезпечили його житлом на склад сім’ї з чотирьох чоловік, чим порушили чинну на момент виникнення спірних правовідносин частину сьому статті 44 Закону № 2862-ХІІ.

Суди встановили, що Постановою № 2281-VI позивача обрано безстроково суддею Одеського апеляційного адміністративного суду.

Згідно з наказом голови Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2010 року позивача зараховано до штату апеляційного суду з 24 червня 2010 року.

На підставі заяви ОСОБА_10 від 18 жовтня 2010 року розпорядженням Райадміністрації від 28 жовтня 2010 року № 1200-Р його зараховано на квартирний облік для позачергового отримання жилої площі.

Згідно з витягом із розпорядження Райадміністрації від 19 грудня 2011 року № 1148 до квартирно-облікової справи ОСОБА_10 на підставі його заяви від 5 грудня 2011 року внесено зміни: включено дружину — ОСОБА_11, сина — ОСОБА_12, сина — ОСОБА_13, матір — ОСОБА_14

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 11 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року, позов задовольнив.

Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що відповідачі обов’язок щодо забезпечення позивача житлом у передбачений законом строк не виконали, у зв’язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 вересня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а провадження у справі закрив.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_10  звернувся із заявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі —  КАС), у якій, посилаючись на неоднакове застосування норм процесуального права, а саме статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК), просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від  23 квітня 2013 року, 22, 23 січня, 10 квітня, 20 червня 2014 року (№№ К-19850/10, К/9991/44529/11, К/800/21031/13 (К/800/19797/13), К/800/62820/13, К-26938/10 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Розглядаючи справу, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, виходив із того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про належність спору, що розглядається, до повноважень цивільних судів. Приписи пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття «житлові відносини», на думку колегії суддів, в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла у зв’язку з проходженням публічної служби, оскільки зазначена норма не містить винятків зі встановленого нею загального правила.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року та 23 лютого 2016 року          (№№ 21-530а14, 21-6551а16 відповідно).

Оскільки висновок касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, то у задоволенні заяви ОСОБА_10 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                         О.Ф. ВолковСудді:                                  М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький



Copyright 2020. All rights reserved.

Опубликовано 28.10.2018 Админ в категории "2016 рік

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *