31 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 24.01.2017 року у справі № 800/386/16: КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб’єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року                                                                                                  м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоГриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника відповідача — Лаптієва А.М., —

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі — ВРУ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання незаконною і нечинною постанови ВРУ,

                                                       встановила:

16 липня 2016 року позивач у порядку статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати:

-протиправними дії ВРУ щодо одночасного паралельного ведення двох різних реєстрів для реєстрації поданих законопроектів, зокрема  законопроектів про внесення змін до Конституції України: офіційного реєстру і, «тіньового» реєстру;

-протиправною бездіяльність ВРУ, яка полягає в нереєстрації в офіційному реєстрі поданих законопроектів у момент подання 26 січня 2016 року як невідкладного доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) № 3524 в редакції від 26 січня 2016 року, зареєстрованого в «тіньовому» реєстрі поданих законопроектів під № 1/34 від 26 січня 2016 року;

-протиправною бездіяльність ВРУ, яка полягає у невиключенні відкладеного Президентом України за згодою ВРУ законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (реєстр. № 3524 в «тіньовому» реєстрі — № 1-1/1012 від 25 листопада 2015 року) з порядку денного третьої сесії ВРУ восьмого скликання;

-протиправними дії ВРУ щодо надання доопрацьованому Президентом України законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) в редакції від 26 січня 2016 року офіційного реєстраційного № 3524, який був номером іншого (попереднього) законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який був відкликаний Президентом України;

-протиправними дії ВРУ, в результаті яких доопрацювання законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) № 3524, відносно якого вже було одержано Висновок Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016, всупереч Регламенту Верховної Ради України, затвердженому Законом України від

10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі — Регламент), відбулось одноосібно Президентом України без участі ВРУ і народних депутатів України;

-незаконною (такою, що не відповідає Регламенту) і нечинною Постанову ВРУ від 28 січня 2016 року № 950-VІІІ «Про включення до порядку денного третьої сесії Верховної Ради України восьмого скликання доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) і про його направлення до Конституційного Суду України».

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 липня 2016 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС, оскільки зазначена справа належить до конституційної юрисдикції та непідвідомча Вищому адміністративному суду України.

Посилаючись на статтю 75 Конституції України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах процедура прийняття актів ВРУ, зокрема законів (вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання), в тому числі і законів про внесення змін до Конституції України, є здійсненням ВРУ законотворчої функції, а не владних управлінських функцій. Тому цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2016 року та направити справу до цього самого суду для розгляду справи по суті.

Посилаючись на положення статей 18 та 171-1 КАС, позивач зазначив, що ВРУ у межах наданих їй повноважень здійснює управлінські функції. Відтак, позивач вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник ВРУ у своїх поясненнях стверджував, що предмет цього спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції, оскільки ВРУ своїми законодавчими діями не здійснювала владних управлінських функцій щодо позивача, тому між сторонами немає спірних правовідносин, які би потребували врегулювання у суді адміністративної юрисдикції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника ВРУ, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

Акти, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб’єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС).

За змістом розділу ІІ КАС організація адміністративного судочинства включає, з-поміж іншого, визначення юрисдикції адміністративних судів та їх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Особливості провадження у справах щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності ВРУ встановлені статтею 171-1 КАС, проте правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності зазначених у ній актів, а не їх конституційності.

Поряд із загальними правилами провадження в адміністративних справах у суді першої інстанції КАС встановлює певні особливості провадження для окремих категорій справ, як-от справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини першої статті 171-1 КАС правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо актів, дій чи бездіяльності названих вище органів державної влади та інших суб’єктів адміністративних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 171-1 КАС). Акти, дії чи бездіяльність ВРУ, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України (частина друга статті 171-1КАС).

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, положення статті 75 Основного Закону України у взаємозв’язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України треба розуміти так, що ВРУ як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п’ятдесят народних депутатів України.

ВРУ за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення ВРУ єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України визначив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об’єктом судового конституційного контролю.

Повноваження ВРУ реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях ВРУ під час її сесій.

У Рішенні від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що юридичні форми реалізації повноважень ВРУ, Президентом України, Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України мають важливе значення для держави та суспільства, стосуються прав і свобод громадян, формування і функціонування суддівського корпусу.

Приймати ж рішення та давати висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів ВРУ уповноважений відповідно до статті 150 Конституції України та статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» лише Конституційний Суд України.

Відповідно до статті 15 цього Закону підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС). Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме на справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1-4 зазначеної частини).

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб’єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 13 квітня, 15 червня та 15 листопада 2016 року (справи   №№ 21-224а16, 21-1945а16 та 21-3353а16 відповідно).

Оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 йдеться про те, що оскаржувана Постанова ВРУ прийнята з порушенням встановленої Конституцією України процедури її ухвалення, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку про те, що зазначений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного та з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, описані вище, характер правовідносин та суб’єктний склад у межах заявлених вимог колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що Вищий адміністративний суд України дійшов правомірного висновку щодо відмови у відкритті провадження у цій справі, у зв’язку з чим у задоволенні заяви про перегляд зазначеного судового рішення слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                  М.І. Гриців Судді:                                                   О.Ф. Волков                          О.В. Кривенда                                                О.Б. Прокопенко



Copyright 2020. All rights reserved.

Опубликовано 31.10.2018 Админ в категории "2017 рік

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *