4 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі 6-1998цс15: не використання земельної ділянки за цільовим призначеннмя, її занедбання є підставою для розірваня договору оренди

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 січня 2016 року                                                                                        м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Могилів-Подільського міжрайонного прокурора, який діє в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, до товариства з обмеженою відповідальністю «Дністер-Агро» про розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року Могилів-Подільський міжрайонний прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 30  вересня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Дністер-Агро» (далі — ТОВ «Дністер-Агро»)  та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,    ОСОБА_11 були укладені окремі договори оренди земельних ділянок, які розташовані на території Бернашівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Порушуючи умови договору,  відповідач  не  використовує земельні ділянки за цільовим призначенням, посів сільськогосподарських культур не здійснює, заходи боротьби з бур’янами не застосовує, земельні ділянки знаходяться в занедбаному стані. Крім того, ТОВ «Дністер-Агро» своєчасно не сплачує орендну плату за користування вказаними земельними ділянками.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги статей  24, 25 Закону України «Про оренду землі», Могилів-Подільський міжрайонний прокурор просив розірвати укладені між сторонами договори оренди земельних ділянок та зобов’язати відповідача повернути орендовані земельні ділянки власникам.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року  позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду  Вінницької області від 8 липня 2014 року рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від      26 травня 2014 року  скасовано й у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області відхилено, рішення Апеляційного суду  Вінницької області від 8 липня 2014 року залишено без змін.

У поданій  до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року і рішення Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2014 року  та залишення в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 651 Цивільного кодексу України(далі — ЦК України) та статей 24, 25, 31, 32 Закону України «Про оренду землі».

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить  ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року, 17 липня та 10 жовтня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в заяві доводи та заслухавши пояснення прокурора, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява  підлягає  задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підставі статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з державними актами на право власності на землю ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 є власниками земельних ділянок, які розташовані на території Бернашівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Цільове призначення зазначених земельних ділянок — ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

30 вересня 2011 року між згаданими фізичними особами та ТОВ «Дністер-Агро» укладено договори оренди земельних ділянок, з кожним окремо, строком на 10 років. Ці договори оренди земельних ділянок зареєстровані у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 5 цих договорів земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва й умовами збереження стану об’єкта оренди є дотримання режиму використання земель сільськогосподарського призначення відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтею 9 зазначених договорів орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням та дотримуватися режиму використання земель сільськогосподарського призначення відповідно до вимог чинного законодавства України.

Суди також установили, що ТОВ «Дністер-Агро» протягом тривалого часу земельні ділянки не обробляло, посів сільськогосподарських культур не проводило, заходів боротьби з бур’янами не здійснювало, внаслідок чого земельні ділянки знаходяться в занедбаному стані (забур’янені та заліснені).

Задовольняючи позов про розірвання договорів оренди та повернення земельних ділянок орендодавцям, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ «Дністер-Агро» не виконав обов’язки, передбачені договором оренди щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням та своєчасного внесення орендної плати, що є підставою для розірвання цих договорів та повернення земельних ділянок орендодавцям.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів у чому саме полягає істотне порушення умов договору оренди землі, а довідка Бернашівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, лист Інспекції сільського господарства у Вінницькій області, а також інформація з Вінницької філії інституту охорони ґрунтів України не є належними доказами використання відповідачем  земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Відхиляючи касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області та залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на норми статті 651 ЦК України та статті 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», зазначив, що відповідно до цих норм підставою для розірвання договору оренди землі є саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а не факт невикористання земельної ділянки.

При цьому суд зауважив, що за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування землею, крім того, вказане порушення не може бути підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі від 10 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що орендар не використовував спірну земельну ділянку за призначенням, не відтворював її родючість у процесі сільськогосподарського використання, не дотримувався правил господарського використання землі та не здійснював заходів щодо збереження й підвищення родючості ґрунтів, що є порушенням умов договору оренди.

В ухвалі від 17 липня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що землі, які знаходяться в оренді ТОВ «Дністер-Агро», не використовуються за своїм призначенням, що призвело до тривалого зниження якісних показників ґрунту, а зокрема родючості, тривале невикористання орендарем зазначених земель спричинило їх заліснення, що унеможливлює їх подальше використання для ведення сільськогосподарського виробництва, а ще є порушенням відповідачем узятих на себе за договорами оренди зобов’язань щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

В ухвалі від 22 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, посилався на статтю 651 ЦК України та статті 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі» і  зазначив, що земельні ділянки, які знаходяться в оренді ТОВ «Дністер-Агро», не

використовуються за цільовим призначенням, посів сільськогосподарських культур не проводиться, заходи боротьби з бур’янами не застосовуються, земельні ділянки знаходяться в занедбаному стані (забур’янені та заліснені), що призвело до зниження якісних показників ґрунту та істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельних ділянок. Крім того суд зауважив, що орендодавець може вимагати розірвання договору оренди земельної ділянки в разі невикористання землі та невиконання орендарем умов договору, що призводить до зниження якості показників ґрунту,  зниження родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту у зв’язку із тривалим невикористанням за цільовим призначенням.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 651 ЦК України, статей 24, 25, 31, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі — ЗК України), Цивільним кодексом України , Законом України «Про оренду землі » тощо.

Статтею 5 ЗК України визначені основні принципи земельного законодавства, зокрема й зазначено принцип раціонального використання та охорони земель.

Раціональним вважається таке використання земель, у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, запобігання необґрунтованому вилученню земель зі сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного  господарства, збереження та підвищення родючості ґрунтів, охорона навколишнього середовища.

Згідно зі статтею 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Аналогічна норма закріплена і в статті 31 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із частиною першою статті 32  цього Закону на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 , 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Отже, на момент укладення договору оренди земельної ділянки істотними умовами договору визначено, зокрема, й умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об’єкта оренди.

Установивши, що тривалим невикористанням земельних ділянок сільськогосподарського призначення ТОВ «Дністер-Агро» як орендар порушило істотні умови договорів, що призвело до порушення режиму використання земельних ділянок, забур’янення і залісення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Аналогічних висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 липня 2015 року, та саме таку правову позицію сформулював Верховний Суд України в постанові від 23 грудня 2015 року в справі №6-2271цс15.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасоване судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Таким чином, у справі, яка переглядається суд касаційної інстанції залишив У силі рішення апеляційного суду, яким помилково скасовано рішення суду першої інстанції, тому відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК Україниоскаржувана ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня          2014 року та ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня          2014 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3 , підпунктом «б» частини другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2014 року скасувати, залишити в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий       В.М. Сімоненко                        

Судді :   В.І. Гуменюк, Н.П. Лященко, Л.І. Охрімчук, Я.М. Романюк, Ю.Л. Сенін, А.Г. Ярема



Copyright 2020. All rights reserved.

Опубликовано 04.10.2018 Админ в категории "2016 рік

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *