4 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15: Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27 січня 2016 року                                    м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа — ОСОБА_8, про стягнення заборгованості за договором позики за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що в період з 8 жовтня

2004 року до 28 липня 2008 року він позичав ОСОБА_7 грошові кошти на загальну суму 66 тис. 415 грн та 32 тис. 900 доларів США, про що остання складала відповідні розписки.

Посилаючись на те, що відповідачка його вимоги про повернення боргу не виконала, ОСОБА_6 просив стягнути з ОСОБА_7 на його користь зазначену суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що з урахуванням суми боргу складає 87 тис. 77 грн та

53 тис. 890 доларів США, а всього — 517 тис. 658 грн 10 коп., а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 року, позов ОСОБА_6 задоволено: стягнуто на його користь з ОСОБА_7

517 тис. 658 грн 10 коп. боргу, вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від

16 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 року залишено без змін.

21 травня 2015 року до Верховного Суду України звернувся

ОСОБА_8 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв’язку із цим ОСОБА_8 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 року й рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від

16 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_7 у період з 8 жовтня 2004 року до 28 липня 2008 року позичала у ОСОБА_6 грошові кошти на загальну суму 66 тис. 415 грн та

32 тис. 900 доларів США, зокрема:

8 жовтня 2004 року — 2 тис. 150 доларів США (т. 1, а. с. 10);

12 листопада 2004 року — 6 тис. доларів США зі строком повернення до 31 березня 2008 року (т. 1, а. с. 5);

1 квітня 2006 року — 12 тис. 550 доларів США зі строком повернення до 1 лютого 2007 року (т. 1, а. с. 6);

16 липня 2007 року — 6 тис. 350 доларів США (т. 1, а. с. 7);

20 липня 2007 року — 20 тис. грн із застереженням про повернення коштів на вимогу позикодавця (т. 1, а. с. 8);

1 серпня 2007 року — 5 тис. 850 доларів США та 7 тис. 605 грн із застереженням про повернення коштів на вимогу позикодавця (т. 1, а. с. 9);

28 липня 2008 року — 38 тис. 810 грн (т. 1, а. с. 11).

На підтвердження отримання зазначених коштів ОСОБА_7 склала відповідні розписки.

Вимог ОСОБА_6 про повернення отриманих у позику коштів ОСОБА_7 не виконала.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки відповідачка свої грошові зобов’язання з повернення отриманої позики не виконала, спірна сума підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми.

У заяві ОСОБА_8 посилається на невідповідність ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи обставини, визначені пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року та Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві.

Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві не є постановою Верховного Суду України, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V цього Кодексу, а тому не може бути підставою для перегляду судового рішення суду касаційної інстанції в розумінні пункту 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

ОСОБА_8 також зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року й 9 липня 2014 року, а також рішення Верховного Суду України від 28 березня

2012 року.

Надане заявником для порівняння рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року не може бути підставою для перегляду судового рішення суду касаційної інстанції згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки ухвалене в порядку перегляду судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами відповідно до статті 353 цього Кодексу в редакції, яка була чинною до 22 жовтня 2010 року.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року та 9 липня 2014 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, послався на те, що:

— визначення в договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України (далі — Держкомстат) індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті;

— положення статті 625 ЦК України про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми боргу з урахуванням інфляційних втрат може бути застосоване тільки в разі, якщо валютою виконання зобов’язання є гривня.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) — це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

Установивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписок, за змістом яких ОСОБА_7 позичила у ОСОБА_6 у тому числі грошові кошти в іноземній валюті — 32 тис. 900 доларів США, суди помилково застосували до таких грошових зобов’язань положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із такими висновками судів попередніх інстанцій, допустив неоднакове застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення в частині відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання, визначеного у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до розрахунку індексу інфляції та трьох відсотків річних, долученого до позовної заяви, сума інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання щодо повернення 32 тис. 900 доларів США складає 17 тисяч 940 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 143 тис. 340 грн 60 коп.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

За таких обставин ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 року та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року слід змінити, зменшивши розмір стягуваної з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суми боргу з 517 тис. 658 грн 10 коп. до 374 тис. 317 грн 50 коп., що складається з боргу в розмірі 66 тис. 415 грн та 32 тис. 900 доларів США, трьох відсотків річних у розмірі 3 тис. 50 доларів США та 3 тис. 554 грн, а також 17 тис. 108 грн інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання, визначеного у гривнях.

Керуючись статтями 355, 360-3 , 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 року та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року змінити: зменшити розмір стягуваної з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суми боргу до 374 тис. 317 грн 50 коп.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                             В.І. Гуменюк

Судді:                                                         Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук                                        Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема



Copyright 2020. All rights reserved.

Опубликовано 04.10.2018 Админ в категории "2016 рік

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *