Ноябрь 12 2018

Постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 532\129\16-ц: Договір оренди землі набирає чинності не у момент його укладення, а після його державної реєстрації

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ          

18 січня 2017 року                                                                                                           м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,       Сімоненко В.М.,   розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Аршиця» про витребування земельної ділянки з незаконного користування за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Аршиця» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Аршиця» (далі — ТОВ «Агрофірма «Аршиця») про витребування земельної ділянки з незаконного користування.

Позивачка зазначала, що відповідно до державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_1 вона є власником земельної ділянки площею 2,75 га. 2 січня 2011 року ОСОБА_5 та приватне сільськогосподарське підприємство «Надія» (далі — ПСП «Надія»), реорганізоване в подальшому в процесі злиття в ТОВ «Агрофірма «Аршиця», уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки терміном на 5 років. Читать далее

Ноябрь 5 2018

Постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі за № 6-2776цс16: Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

18 січня 2017 року                                                                                            м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора

м. Львова в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_5, треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про витребування майна з чужого незаконного володіння, за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Шевченківського районного суду              м. Львова від 5 листопада 2014 року, ухвали апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року заступник прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 і просив витребувати з володіння відповідачки нежиле приміщення площею 79,4 кв.м. по    АДРЕСА_1, визнати за Львівською міською радою право власності на зазначене приміщення та передати його міській раді.

В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора м. Львова посилався на те, що приміщення площею 79,4 кв.м. по АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади   м. Львова відповідно до рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова від 14 квітня 1997 року № 192, право комунальної власності було зареєстроване в установленому порядку 25 вересня 2008 року. Зазначене приміщення Львівська міська рада нікому не відчужувала. Проте в ході проведеної прокуратурою перевірки з’ясувалося, що на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2011 року про визнання мирової угоди в справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 право власності на нежиле приміщення було зареєстроване за ОСОБА_6, який у свою чергу 28 листопада 2012 року продав приміщення відповідачці.

Заступник прокурора м. Львова зазначав, що міська рада не приймала рішень про відчуження приміщення площею 79,4 кв.м. по АДРЕСА_1, тому це майно вибуло з володіння власника, міської ради, поза його волею, й підлягає вилученню у ОСОБА_7 Читать далее

Ноябрь 5 2018

Постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2912цс16: не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

   18 січня 2017 року                               м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,        суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до приватного акціонерного товариства «Інститут репродуктивної медицини» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди за заявою приватного акціонерного товариства «Інститут репродуктивної медицини» про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, визнано незаконним та скасовано наказ від                 2 червня 2014 року про звільнення позивачки з роботи за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України, зобов’язано відповідача видати ОСОБА_5 трудову книжку та внести відомості про звільнення її з посади радника генерального директора за власним бажанням 16 червня              2014 року за статтею 38 КЗпП України, а також стягнуто з приватного акціонерного товариства «Інститут репродуктивної медицини» (далі — ПраТ «Інститут репродуктивної медицини») на користь ОСОБА_5 2 639 грн.                09 коп. заборгованості із заробітної плати, 22 323 грн. заборгованості з виплати допомоги за тимчасову непрацездатність, 75 600 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 75 600 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, 10 886 грн. 54 коп. компенсації за невикористану щорічну відпустку та 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Однак рішення суду станом на вересень 2015 року не виконано, а відповідно до виконавчих проваджень станом на 9 грудня 2015 року виконано лише частково. Читать далее

Ноябрь 5 2018

Постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 363/3673/14-ц: Договір фінансового лізінгу транспортного засобу укладений між фізичною особою і юридичною особою без нотаріального посвідчення є нікчемним

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 січня 2017 року                                         м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,  суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., за участю представника публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» — Каракоця О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до            ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу та за зустрічним позовом                        ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків його недійсності за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі — ПАТ «КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» обґрунтовувало тим, що на підставі договору фінансового лізингу, укладеного 8 липня 2011 року між ним та ОСОБА_6, останній отримав від банку у платне користування автомобіль марки Hyundai Accent 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_1, та зобов’язався сплачувати щомісячні платежі, пов’язані з виконанням договору лізингу, в строки та в розмірах, передбачених умовами договору.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 належним чином не виконав зобов’язань, узятих на себе за договором фінансового лізингу, унаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати щомісячних платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, ПАТ «КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за договором фінансового лізингу в розмірі 23 тис. 785 грн 68 коп. Читать далее

Ноябрь 5 2018

Постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі № 442/6733/14-ц: досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів — робити відповідні правові висновки

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 січня 2017 року                           м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,  Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю «Маслоленд» Мартиневича Юрія Олександровича,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Маслоленд», третя особа — ОСОБА_7, про стягнення коштів за договорами позики за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 грудня 2013 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Маслоленд» (далі — ТОВ «Маслоленд») укладено договір позики, за умовами якого передав позичальнику грошові кошти в розмірі 70 тис. доларів США строком до 18 лютого 2014 року, а 18 січня      2014 року — 225 тис. доларів США строком до 1 березня 2014 року, що підтверджується розписками, складеними директором та засновником ТОВ «Маслоленд» — ОСОБА_7, яка діяла в інтересах товариства.

Посилаючись на те, що кошти за договорами позики до теперішнього часу не повернуті, ОСОБА_6, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з ТОВ «Маслоленд» на свою користь 295 тис. доларів США, що було еквівалентно      6 млн 425 тис. 985 грн. Читать далее