4 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15: Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27 січня 2016 року                                    м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа — ОСОБА_8, про стягнення заборгованості за договором позики за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що в період з 8 жовтня

2004 року до 28 липня 2008 року він позичав ОСОБА_7 грошові кошти на загальну суму 66 тис. 415 грн та 32 тис. 900 доларів США, про що остання складала відповідні розписки.

Посилаючись на те, що відповідачка його вимоги про повернення боргу не виконала, ОСОБА_6 просив стягнути з ОСОБА_7 на його користь зазначену суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що з урахуванням суми боргу складає 87 тис. 77 грн та

53 тис. 890 доларів США, а всього — 517 тис. 658 грн 10 коп., а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 року, позов ОСОБА_6 задоволено: стягнуто на його користь з ОСОБА_7

517 тис. 658 грн 10 коп. боргу, вирішено питання розподілу судових витрат. Читать далее

4 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913цс15: При вирішенні спорів, що виникають з житлових правовідносин та регулюються Житловим кодексом застосовуються строки позовної давності, встановлені Цивільним кодексом України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27 січня 2016 року                              м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,  Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави до ОСОБА_6 про виселення зі службового приміщення за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави (далі — КЕВ м. Полтави) звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_6 працював у Полтавській квартирно-експлуатаційній частині слюсарем теплового господарства з 5 січня 1994 року, а 1 жовтня 2002 року звільнився з роботи за власним бажанням. Під час трудових відносин ОСОБА_6 на підставі ордера від 24 липня 1995 року було  надано службове жиле приміщення площею 15,1 кв.м з однієї ізольованої кімнати, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.   У подальшому адреса була змінена на АДРЕСА_2. Зазначена квартира рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 14 червня

1995 року визнана службовою. У зв’язку з тим, що трудові відносини з ОСОБА_6 припинені 1 жовтня 2002 року, КЕВ м. Полтави просив виселити відповідача зі службового приміщення без надання іншого житла.

Заочним  рішенням  Київського  районного суду м. Полтави від   21 липня

2014 року позов КЕВ м. Полтави задоволено: постановлено виселити

ОСОБА_6 з квартири  АДРЕСА_4 без надання іншого жилого приміщення. Читать далее

4 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15: Засудження не може виключно або вирішальною мірою ґрунтуватися на показаннях, які сторона захисту не могла оспорити, порушення буде там, де свідок (свідки), показання якого має істотне значення для вирішення справи, не міг бути опитаний, або за обставин, коли був ряд таких свідків, але жоден із них не міг бути опитаний

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

21 січня 2016 року                                                                       м. Київ

 

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого       судді Кузьменко О.Т.,

суддів:                 Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В.,            Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Редьки А.І., Школярова В.Ф.,

при секретарях:  Волевач О.В., Коваленко О.В.,

за участю:           начальника Управління підтримання державного обвинувачення у суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

захисника  Сидорчук К.А.,

засудженого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника Сидорчук К.А. про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року щодо ОСОБА_1,

у с т а н о в и л а:

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2014 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що має судимість, засуджено за частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України (далі – КК) до позбавлення волі на строк сім років, за частиною другою статті 186 КК до позбавлення волі на строк п’ять років. На підставі статті 70 КК ОСОБА_1 визначено остаточне покарання – позбавлення волі строком на сім років.

Суд визнав, що ОСОБА_1, будучи напідпитку, 12 червня  2002 року в ІНФОРМАЦІЯ_2 за попередньою змовою з іншою особою, погрожуючи ОСОБА_2 насильством і демонструючи газовий пістолет «Super-P», заволодів його автомобілем «Opel Kadett», ІНФОРМАЦІЯ_3, і сімдесятьма гривнями.

За епізодом умисного вбивства таксиста ОСОБА_3, що трапилося в ІНФОРМАЦІЯ_4 в ніч із 21-ї год. 4 квітня до 5-ї год. 5 квітня 2003 року, суд виправдав ОСОБА_1 за недоведеністю вчинення ним цього злочину. Читать далее

4 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі 6-1998цс15: не використання земельної ділянки за цільовим призначеннмя, її занедбання є підставою для розірваня договору оренди

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 січня 2016 року                                                                                        м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Могилів-Подільського міжрайонного прокурора, який діє в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, до товариства з обмеженою відповідальністю «Дністер-Агро» про розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року Могилів-Подільський міжрайонний прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 30  вересня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Дністер-Агро» (далі — ТОВ «Дністер-Агро»)  та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,    ОСОБА_11 були укладені окремі договори оренди земельних ділянок, які розташовані на території Бернашівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Порушуючи умови договору,  відповідач  не  використовує земельні ділянки за цільовим призначенням, посів сільськогосподарських культур не здійснює, заходи боротьби з бур’янами не застосовує, земельні ділянки знаходяться в занедбаному стані. Крім того, ТОВ «Дністер-Агро» своєчасно не сплачує орендну плату за користування вказаними земельними ділянками.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги статей  24, 25 Закону України «Про оренду землі», Могилів-Подільський міжрайонний прокурор просив розірвати укладені між сторонами договори оренди земельних ділянок та зобов’язати відповідача повернути орендовані земельні ділянки власникам. Читать далее

2 октября 2018

Постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15: Визнання договору дарування недійсним

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

   2 грудня 2015 року                                      м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого              Сеніна Ю.Л.,

суддів:   Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,  Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,  Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 30 червня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у 2011 році в нього було виявлено онкологічне захворювання, яке  спричинило витрати матеріального характеру. Самостійно він не міг себе забезпечувати, а тому відповідачка запропонувала йому надати матеріальну допомогу на оздоровлення взамін на те, що він подарує їй S_1 частин будинку АДРЕСА_1. 28 вересня 2013 року  за договором дарування відповідачка отримала в дар від нього зазначену частину будинку. Однак ОСОБА_2 взяті на себе зобов’язання матеріального характеру не виконує, допомоги йому не надає, а тому позивач просив визнати недійсним договір дарування, оскільки при його вчиненні він помилився щодо правової природи договору, вважаючи, що укладає договір довічного утримання.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 квітня
2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення. Читать далее